В цій кнайпі можна скуштувати традиційні наїдки та трунки Галичини. Інтер’єр в національному стилі: автентичні рушники та старовинні предмети побуту прикрашають затишні зали кнайпи.

Легенда назви закладу:
На початку ХІХ ст. м. Станіслав ще не мало вуличного освітлення. В 1801 р. в ньому проживало 5400 жителів і було всього 690 будинків. Станіслав тоді був містом культурного люду, що любив життя, затишок в домівці, смачну їжу та міцні трунки галицьких кнайп.

Часи ті давно вже забуті і вулиці виглядають зовсім не так, як тоді. Місто зараз зовсім інше… Все, що залишилось від тих часів – це лише легенди та перекази, які розповідають дітям перед сном.

Одна така легенда повідає про старого охоронця та оберега міста Станіслава, ім’я якому Войцех.

По вечорах, коли оселі Станіслава освітлювалися лише свічками та лампадками, на темні вулиці з ліхтарем в руках виходив він. Щоночі сторож вів нелегку свою місію – оберігав жителів міста від нічних пригод та примар.

Щовечора Войцех обходив з ліхтарем кожен темний закуток, а йдучи, співав своїм гучним приємним голосом застережливу пісню. Нічний сторож був веселої вдачі, ніс людям добро і радість. Войцех в душі був батяром і, водночас, – поетом життя, кохав його із взаємністю, жив із гідністю і став символом міста, його добрим духом. Чуючи його спів під вікнами, жителі Станіслава почували себе в безпеці. Вони були впевнені, що місто в надійних руках і почувалися захищеними у своїх домівках: Войцех співає, а отже, у місті все спокійно. Не було жодної людини тоді в Станіславі, яка б не знала нічного охоронця. Войцех був оберегом міста, невід’ємною його частиною.

Пройшло вже багато років. Але той дух старого Станіслава ще можна знайти і відчути. Просто не кожен знає, де шукати…
Нічний сторож знову хоче нести до жителів міста радість і добро від своїх пісень, світло й тепло свого ліхтаря…