Фотовиставка Jean-Pierre Durand

Жан-Пьєр Дюран народився 1941 року у невеличкому містечку Понтонкс-сюр-Адур, що знаходиться на кордоні між Гасконью та Країною Басків. Батько його гасконець, працював на залізниці начальником вокзалу. Мати з басків, була кравчинею. Дитиною Жан-П’єр відрізнявся великою самостійністю та цікавістю. До всього хотів сам дійти. Якось вирішив з’ясувати – де починається веселка та пройшов по луках кілька кілометрів. Майстрував моделі літаків, що літали, сам зробив фотокамеру.

Часто-густо він зупинявся на відпочинок у Словаччині або Польщі. І несподіванно для себе відкрив, що всюди у цих країнах є українські церкви. Так почалася його нова пристрасть. Особливо він захопився дерев’яними церквами. Це захоплення триває вже 15 років. За цей час Жан-П’єр Дюран придбав багато книжок на цю тему та поставив собі за мету сфотографувати всі українські церкви за межами України. Так з’явилася велика колекція всіх українських церков Словаччини. Він заприятелював з українським письменником з Пряшова Іваном Яцканіним і той написав до всіх тих світлин тексти. Потім він розпочав таку ж роботу у Польщі та Румунії. Частково все вже зроблено, але ще багато залишилось та є труднощі. Історія українських церков у Польщі трагічна.

У зв’язку із сталінським переселенням народів українські церкви залишилися без господарів та в значній кількості були зруйновані. Але все ж чимало збереглося і зараз їх реставрують. Щодо Румунії, то там інші труднощі. Український декор, архітектура та строї на Буковині дуже близькі до румунських і важко відрізнити одне від одного.

Нарешті Жан-Пьєр Дюран розпочав свою роботу в Україні. Сам він каже, що це для нього початок нового життя. На виставці в Івано-Франківську (а потім у Львові) подається добірка світлин з усіх країн, де працював автор, але, звичайно, менша частина всього матеріалу. Це його дебют. Жан-П’єр Дюран висловлює подяку усім, хто йому сприяв у цій справі: письменнику Івану Яцканіну (Пряшів), фотографу Володимиру Базану (Париж), фотографу Ростиславу Кондрату (Івано-Франківськ), художнику Глібу Вишеславському (Київ), художниці Ірині Вишеславській (Антіб) за переклади та Вірі Гладковій (Київ) і Тетяні Черкашиній за технічну роботу.