Виставка кераміки Степана Андрусіва «Силуети»

У 1986 р. закінчив відділення художньої кераміки ЛДІПДМ (тепер – Львівська національна академія мистецтв).
З 1986 р. працює на кафедрі художньої кераміки Львівської національної академії мистецтв.
Завідувач кафедри художньої кераміки ЛНАМ (2003 – 2009).
Приват-доцент (2004).
Член Національної спілки художників України (2004).
Працює в галузі декоративної кераміки, кераміки для архітектурного та ландшафтного середовища.
Учасник виставок в Україні і за кордоном.
Твори зберігаються в збірках музеїв та приватних колекціях.

Хто ми, куди йдемо і що залишаємо у цьому світі? Ці питання набувають особливої ваги в урбанізованому середовищі початку ХХІ століття. Воно формує людську масу небувалої концентрації, виявляючи, водночас, наростаючу тенденцію до нівелювання особистості. Ефект нашого психологічного перевантаження існує паралельно з впевненим прямуванням бездушних машин до рівня штучного інтелекту. А колесо історії крутиться, залишаючи по собі лише загадкові знаки, силуети, тіні минулого…

Глобальні проблеми сьогодення хвилюють львівського митця Степана Андрусіва, знаходять несподівані та оригінальні форми втілення в його творчості. Для реалізації креативних помислів надзвичайно благодатним матеріалом стає кераміка. У віртуозному володінні технологічними засобами автор знаходить можливості органічного поєднання пластичного рельєфу, вишуканих кольорових і тональних зіставлень, виразних графічно-силуетних ліній. Його площинні композиції небагатослівні, доцільно стримані та лаконічні, а свідома наявність певних «пустот» творить широке поле для власних асоціацій глядача. Образне вирішення керамічних пластів охоплює широкий діапазон: від авторської інтерпретації біблійних сюжетів (цикли «Силуети», «Тайна вечеря») до космологічних мотивів (цикл «КолоКола»). В багатьох випадках твори художника наближаються до чистої абстракції, на тлі якої легко окреслені людські силуети чи розсипи дрібних літер несуть безконечні потоки закодованої інформації.

На довгі роки невід’ємною частиною повсякденного життя митця стала педагогічна праця. Безумовно, вона забирає багато енергії. Але взамін дає незмірний обсяг позитиву. Контакт з молоддю поповнює ресурси життєвої наснаги, загострює відчуття сучасності, розуміння проблем прийдешнього. Самовідданість у викладацькій діяльності породжує шану студентів, які на довгі роки пам’ятають улюбленого педагога.

Орест Голубець,
професор, доктор мистецтвознавства