Виставка Тараса Полатайко «Війна. 11 Портретів»

Проект Тараса Полатайка «Війна. 11 Портретів» продовжує благодійну програму збору коштів для поранениx військовиx в зоні АТО.

Виставка вже побувала в Києві, Одесі, Н’ю Йорку та Торонто та Чернівцях.

Протягом кількох днів на початку серпня художник спілкувався з пацієнтами хірургічного відділення Головного військового клінічного госпіталю в Києві, які потрапили туди з фронту з важкими пораненнями.

Результатом цього спілкування є 11 фотопортретів та аудіо записи історій людей, які побували в самому пеклі війни. Це дуже різні люди – добровольці, мобілізовані, контрактники, колишні «афганці», вони належать до різних поколінь, потрапили в зону АТО з різних областей України.

Вони ставляться до війни й свого досвіду по-різному: для одних вона увірвалася в звичний плин життя, зламала особистий комфортний світ, для інших вона є просто важкою роботою, яку потрібно зробити якнайкраще. Проте всі вони визнають, що тепер «життя ціниться зовсім по-іншому», а триматися в найважчі хвилини допомагало переконання в тому, що «ми воюємо за свою землю». Спілкування з ними не було легким, більшість військових стримані, а їхні відповіді – лаконічні й конкретні, але голоси, обличчя, очі промовляють більше, ніж найдетальніші інтерв’ю.

Сім місяців триває виснажливе протистояння на сході України, і весь цей час увага прикута до воєнних подій, які постійно змінюють наше ставлення до життя, до себе і до звичних цінностей. Війна втягує всіх у свою орбіту. Позбавляючи відчуття мирного існування, вона майже не залишає місця для повсякденної зосередженої роботи. Надія на майбутнє тримається саме на плечах героїв – таких, як чоловіки з проекту Тараса Полатайка. Війна підкорила цих людей своїм потребам, нівелювала їхній довоєнний особистий досвід, поставила перед жорстокою необхідністю існувати на межі душевних і фізичних сил. Їхній героїзм не має зовнішніх атрибутів і позбавлений пафосу, – про нього свідчать лише монументальність фотографій, однотипність ракурсу, емоційна стриманість. Разом з тим, кожний окремий психологічний портрет, особливо погляд, спрямований прямо в камеру, втягує в поле індивідуального досвіду, акцентуючи увагу не на фізичних втратах, а на внутрішній силі, створює напругу діалогу, змушує дивитися на тих, кому страшно дивитись у вічі.

Проект дає можливість подолати власний страх перед війною, образ якої постійно постає в ЗМІ, і зробити власний вибір, що робити – залишатися спостерігачем чи діяти, допомагати, ділитися і підтримувати.

Автор вдячний Павлові Терехову за фотозйомку.

Тарас Полатайко народився в Чернівцях. З 1989 живе і працює в Канаді. 2002 представляв Україну на Бієнале у Сан Пауло (Бразилія). Серед інших міжнародних форумів, на яких Полатайко представляв Україну та Канаду – Корейська Бієнале (Південна Корея, 2009), Тель-Авівська Бієнале (2011) та Alberta Biеnnіal в Едмонтоні (Канада, 2013).